Мій 2024 був цікавим роком. Я розповім найцікавіше у декількох розділах. Вони іноді можуть між собою перетинатись.
1. Just Dance
В січні 2024 року, або може трохи раніше, я згадав про існування такої речі, як ритм-ігри. Цей жанр розваг з’явився в моєму житті надзвичайно давно: у 2012 році. Тодішня моя подруга поділилась своїм захопленням танцювальним автоматом Pump It Up і дала мені його спробувати. З першого разу мені не сподобалось. Але згодом, коли, приїхавши на море, я знайшов у павільйоні з аркадними автоматами Dance Dance Revolution і спробував його, я закохався. Втім, заголовок цього розділу не Dance Dance Revolution.
Цікавий факт: наскільки мені відомо, то в Блокбастері в Києві стоїть той самий автомат PIU, який там був ще в 2012 році.
Приблизно в січні 2024 року, або трохи раніше, моя хороша подруга нагадала мені що існує Just Dance. Мало того, виявляється, що з якогось 2015 року він доступний у вигляді веб-версії гри, яку можна відкрити на весь екран і грати, використовуючи телефон як трекер рухів.
Я пограв місяць чи два у Just Dance Now, але він був незручний: ти постійно боїшся випустити телефон з рук і що він відлетить кудись у стіну чи підлогу. Мало того, з ним постійно були якісь проблеми: посеред треку ти можеш випадково наклацати щось на телефоні, згорнути додаток і все – вилітаєш з гри, починай спочатку; гру неможливо запустити в браузері телевізора — бідолашна побита життям техніка 2015 року випуску просто не має стільки оперативної пам’яті, через що після десь хвилини відтворення відео в браузері, телевізор примусово завершував додаток.
Трохи пізніше я дізнався що у одних друзів є Xbox, а у самого Xbox існує камера Kinect, за допомогою якої можна трекати рухи, не тримаючи зайвого в руках.
Так, у мене з’явилася ідея Xbox купити. Провівши невелике дослідження, я дізнався, що лише попереднє покоління (Xbox One, Xbox One X/S) підтримує Kinect. І що з якихось причин Microsoft прибрали підтримку Kinect у новому поколінні (Xbox Series X/S). Не питайте про дебільний неймінг, це все майкрософт.
Я прийняв рішення купити собі Xbox One X – найпотужнішу з версій Xbox попереднього покоління (читай: найпотужнішу версію Xbox, сумісну з Kinect). Хочеться грати у щось кольорове і з музикою, та й спосіб спалювати калорії потрібен. Виявляється, що консолі попереднього покоління, особливо нові, особливо в Україні — це рідкість. Але мені вдалося знайти одну. Колекційне видання, яке коштувало приблизно стільки ж, скільки Xbox Series X — новіший пристрій, той що не підтримує Kinect.
Десь в лютому мені прийшов з Ebay Kinect і потроху почали приходити диски з іграми.
Я був зачарований: поєднання музики, яскравих кольорів, фізичної активності та гри схопило мене сталевою хваткою і не відпускало. Уявіть себе білкою, яка вперше побачита Таймс Сквер з його різнокольоровими рекламними екранами. Так себе відчував я в той момент. Я був загіпнотизований і мені кортіло рухатись, що я і робив.
2. Збиття з курсу (1)
Другого січня 2024 року було дуже гучно. Росіяни вчергове обстрілювали нас, в тому числі надзвуковими ракетами. В той день, а точніше дуже ранній ранок, десь о п’ятій, ховаючись у ванній кімнаті, ми почули гучний вибух. Лише потім, коли ми вже хоч трохи доспали перервану тривогою ніч, ми дізнались з новин що це була збита ракета, яка впала в Дніпро не більше ніж в ста метрах від нашого помешкання.
3. Збиття з курсу (2)
Як виявилось невдовзі, події того січневого ранку були знаком. Свого роду пророцтвом про те, що чекало на мене самого невдовзі. Одна за одною прийшли в моє життя додаткові проблеми.
В середині квітня мені оголосили що мене скорочують на моїй тодішній роботі. Це не було неочікувано, оскільки фірма вже давно подавала певні ознаки занепаду, але все одно неприємно. Особливо, з огляду на те, що на зустрічі з керівником у січні, мені сказали що робота у мене є принаймні до кінця року.
Приблизно в ті ж дні власник квартири, яку ми знімаємо, вирішив що час переглянути орендну плату і захотів задрати її на 40%. Мене це, цілком передбачувано, не влаштувало, але домовитись ми так і не змогли. Це означало що на початку травня нам потрібно було переїхати. При чому на фоні скорочення на роботі це було б кроком у невідоме і на непевний ґрунт.
Під кінець дня, коли мені оголосили про звільнення, у мене піднялась температура. Непомітно для мене самого, але з відчутними проявами: я не міг зігрітись навіть у гарячій ванні. Як з’ясувалось потім, це була бактеріальна інфекція від прищика на носі, який я тоді намагався видавити. З цим довелося йти до хірурга.
Так навесні я виявився сам збитим з курсу. Вперше в житті я втратив роботу. Вперше в житті я мав з’їжджати з першої зйомної квартири. Втім, це ж дрібниці, правда?
Розповідаючи комусь про саме цей день, я завжди додаю, що для повної картини бракує лише того, щоб всі ці події відбувались напередодні Різдва, і я мав би їхати у маленьке містечко, де моє шкільне кохання має навчити мене справжньому значенню Різдва.
Звичайно, мені не довелося жити на вулиці: ми переїхали в маленьку і незатишну квартиру родичів Ані, розташовану у неймовірно затишній місцевості. Якби не нічний шум проспекту, то локація була б взагалі ідеальна. Сама квартира, втім, була тісна. Жити вдвох у менше ніж 30 квадратних метрах – таке собі задоволення. Особливо влітку. Особливо без кондиціонера. Особливо в старій забудові, де сусіди згори — алкаші.
Втім, історія з сусідами згори це просто running gag мого життя. Адекватні сусіди згори були на моїй пам'яті лише двічі: коли я жив на останньому поверсі та коли я переїхав до Ані. Але в останньому випадку сусідами згори була незадоволена Аня, а мене бісили сусіди знизу. Живучи на зйомній квартирі, вони часто влаштовували гучні заходи з музикою і криками аж до самого ранку.
4. Зв’язки
Мені пощастило з моїми друзями і знайомими. Десь в грудні 2023 року до мене прийшов Дмитро і запропонував підробити. На той момент я розглядав це як джерело додаткового доходу і погодився просто з цікавості і бажання структурувати свої знання і навички настільки, щоб передати їх комусь іншому. Але найголовніше — я завдячую Дмитрові своїм хоч трохи приємним бюджетом на час, поки я не мав основної роботи. Без підробітку і додаткових завдань, які він підкидав, я б не мав доходів зовсім.
Дізнавшись про те, що я втратив роботу, одразу декілька людей прийшло мені на допомогу: мене порекомендували на якісь вакансії, підкинули куди постукатись самому. Здавалося, все ось-ось вирішиться і буде безхмарно. Втім, пошуки роботи затягувалися, а результатів якось все не було. Я поспілкувався по знайомству з однією надзвичайно класною фірмою, в якій мені дуже сподобалась атмосфера колективу і підхід до роботи. І я дуже шкодую, що не впорався з їхнім тестовим завданням, в результаті чого вони мене не взяли. Зараз я навіть вже не згадаю, як вони називались, але я вірю що хороші люди отримають хороше. Можливо, наші дороги ще перетнуться.
5. Роздоріжжя, метання, вибір і туман війни
Я не пам’ятаю, про що мав бути цей розділ, оскільки повертаюсь до нього на другому заході написання цього посту, де від попереднього мене з підказок залишився лише заголовок.
Я досі іноді подумки повертаюсь до переговорів з лендлордом і замислююсь, чи був з тієї ситуації виграшний для мене вихід. Можливо, якби я сказав якісь інші слова, або трохи інакше вибудував лінію переговорів, все могло б скластись інакше? Але я про це вже ніколи не дізнаюсь.
В цьому році я зміг чіткіше сформулювати для себе важливу тезу, якої я намагатимусь триматись надалі. Рішення, прийняті в умовах тиску, нестачі часу і ресурсів – це шлях в нікуди. Нічого хорошого не виходить, коли поспіхом вибираєш житло або наприклад шукаєш новий телефон, коли твій старий вирішив раптово померти (або стати радикально незручним в користуванні). Деякі, як от слизькі мерзотні корпорації, схильні паразитувати на людях, що опинились в таких умовах і будувати всю свою бізнес-модель на безвиході інших. Гарний приклад тому – недавній скандал з головою страхової корпорації, вбивству якого ніхто не співчував.
Ще, до певного моменту у мене були сумніви щодо вибору нової роботи. Я робив ставку на одну позицію, але виявилось зовсім інша, від якої я не очікував особливих перспектив, виявилась кращою для мене. І я кращим для цієї позиції. Мало того, мені вдалося вибудувати переговори так, щоб отримати максимальну вигоду для себе: як з точки зору грошей, так і додаткові приємні плюшки.
І найприємніше це те, що як раз цю роботу я знайшов через свою мережу знайомств. Мене порекомендували і я підійшов!
6. Переїзди
Ненавиджу.
Це завжди день, або реалістичніше, декілька днів, які просто випадають з життя. Ти складаєш все своє дорогоцінне майно по коробках, бігаєш за поповненням коробок, скотчу та ущільнювальних матеріалів. Гавкаєш на вантажників, щоб мили руки і не цапали брудними долонями улюблене крісло і стіл. Гавкаєш на їхнього водія, щоб обережно їхав, і потім ще тижнями живеш на коробках, намагаючись скласти, розірване на шмаття і розкладене по різних контейнерах життя докупи.
А ще – ніколи, як під час переїздів не усвідомлюєш так гостро, скільки у тебе речей і як сильно ти “відстаєш” у взаємодії з ними. Повна шафа непрочитаних книжок. Одноплатні комп’ютери та мікроконтроллери, які чекають на кращі часи, щоб стати частиною якогось проєкта. Прикладів багато. Я не готовий відмовлятися від своїх очікувань до самого себе, що я таки приділю увагу всьому цьому, але в той же час цей борг перед самим собою росте. І з кожним переїздом ти бачиш як твоя драконяча гора скарбів росте.
7. Корпорації, жадібність і зрада
Мій гіпнотичний транс від Just Dance, на жаль, тривав недовго. Його штучно вбили самі розробники гри – Юбісофт. Після того, як ми переїхали в нову квартиру і я таки зібрав назад свій нехитрий грально-танцювальний сетап з іксбокса, кінекта і телевізора, на мене чекало всесвітніх масштабів розчарування. Принаймні в моєму сприйнятті ця проблема була саме такою: великою і болючою.
Щоразу, як я комусь пояснюю суть цієї проблеми, мені починає здаватись що вона навмисно така багатошарова і багатогранна, щоб навіть поговорити про неї було складно.
Отже, я маю Xbox One X – найкращий з іксбоксів попереднього покоління. Останняя гра з серії Just Dance, яка вийшла на цю версію іксбокса (а отже сумісна з кінектом) це Just Dance 2022.
В Just Dance 2014 (здається) – 2022 присутня додаткова підписка Just Dance Unlimited. За $5 на місяць можна отримати доступ до всих пісень, які виходили у попередніх виданнях. Тобто, маючи видання 2022 і підписку, ти можеш грати всі пісні, які виходили у виданнях 2014 – 2022. Це зручно – не потрібно щоразу, як хочеш пограти пісню з іншого видання, вовтузитися з вийманням-вставленням дисків, завантаженням іншої гри, тощо. Просто гортаєш список доступних пісень вниз і знаходиш всі скарби. Деякі навіть з ще старіших видань, які не виходили для цього покоління консолі.
Починаючи з Just Dance 2023, Юбісофт припинили видавати гру для попереднього покоління іксбокса. Тепер у Just Dance можна пограти лише на новій версії консолі – Xbox Series X/S. Нагадую, ця консоль вже не підтримує Kinect, а отже щоб пограти, знову доведеться вимахувати телефоном. Але це ще не все.
У новому видання Юбісофт також ввели нову підписку – Just Dance Plus. Але при цьому Just Dance Plus дає доступ лише до пісень з видань по 2022 включно. Тобто, маючи, наприклад, Just Dance 2025 і підписку, ти все ще не можеш грати пісні з Just Dance 2023 та 2024. Для цього потрібно обов’язково купити і їх.
Здавалося б, ну й що такого? Можна далі сидіти в своєму затишному болоті попереднього покоління і грати собі старі видання досхочу.
Але, як з’ясувалося пізніше, поки я боровся з проблемами з переїздом, звільненням і купою супутніх неприємностей, Юбісофт також опублікували пост про те, що згортатимуть підтримку підписки Just Dance Unlimited.
З цим я зіткнувся набагато пізніше, восени. Я увімкнув свій улюблений Just Dance і з подивом виявив що (кращої) половини каталогу в підписці просто не стало. Я кинувся з’ясовувати, що ж сталося, і лише тоді знайшов цей пост про скорочення каталогу.
Це зрозумілий крок зі сторони Юбісофта. Вони зараз переживають буремні часи і намагаються у будь-який спосіб витиснути зі свого бізнесу (а отже і гравців) трохи більше грошей. Але, незважаючи на те, що цей крок зрозумілий, він же і нескінченно мудацький. В результаті цих змін, для того, щоб продовжувати зручно грати пісні зі старого каталогу, мені потрібно купити: нову консоль (виключно заради однієї гри, оскільки для інших у мене є ПК), нові ігри на неї (останні три видання Just Dance), та передплатити підписку.
Так, можливо, там задіяні якісь юридичні тонкощі ліцензування самих пісень, і Юбісофт вирішив не продовжувати контракти, АЛЕ… Чому не включити ліцензування пісень для підписки на старі видання в ті ж самі контракти, які укладені для нових? Каталог – той самий.
Або, можливо, Юбісофт вирішили що їм задорого тримати інфраструктуру для обслуговування мережевих сервісів гри. Що, чесно кажучи, теж було б слабким аргументом. Комп’ютери з часом дешевшають, в тому числі віртуальні комп’ютери в хмарі.
Але це лише припущення. Я не маю фактів, від яких відштовхуватись.
Цілком передбачувано, що з огляду на цей випадок, а також низку подібних випадків у минулому, коли Юбісофт раптово виводили з експлуатації онлайн-сервіси своїх ігор, я відчуваю, що мене зрадили. Я був би готовий платити ці п’ять доларів на місяць ще років десять, бо я ціную свій час і увагу вище і не маю бажання жонглювати дисками у намаганнях підібрати правильну пісню під свій настрій з-поміж восьми видань гри, кожне з яких завантажується по декілька хвилин.
На мою думку, яку я почерпнув з багатьох відео на довкола-айтішну тематику, в тому числі критики Юбісофта, якщо корпорація приймає рішення припинити підтримку свого продукту, який є покупкою (як-от гра, за диск з якою ти платиш гроші), то вона повинна опублікувати вихідний код онлайн-сервісів, щоб спільнота відданих фанів могла підтримувати власні сервери і гра продовжувала жити після евтаназії зі сторони жадібного бізнесу.
На цю тему мені надзвичайно імпонує позиція компанії 37Signals, про яку я багато читав. В першу чергу на їхньому власному сайті. 37Signals заявляють що прагнуть підтримувати всі свої старі (legacy) сервіси до кінця інтернету, допоки ними хтось користується. І я вважаю, що це прекрасно і більше компаній мають так робити. Або альтернатива – робити свій код доступним. І з самого початку розробляти продукти з врахуванням того, що в певний момент їхній код буде відкритий. На випадок скигління інженерів на тему того, що “у нас ще 420 проєктів використовують цей самий мережевий код. Якщо ми його розкриємо, а там є вразливості, то ці 420 проєктів хтось хакне”.
8. Навчання, розвиток, вільний час і задоволення
Восени у мене раптом якось стало трохи більше часу і я зміг приділити його навчанню. Я пройшов курс MikroTik Certified Routing Engineer. Для цього мені довелося ще заплатити трохи грошей за пересертифікацію попереднього рівня – Network Associate, але я впорався.
Пройшовши курс і здавши іспит, я гостро відчув що є сертифікації, які мені потрібні, і сертифікації з яких я вже просто виріс. Більшість матеріалу на цьому курсі я просто-напросто вже знав. Або через те, що добре пам’ятав матеріал попереднього курсу, де воно теж було, або через те, що стикався з цим безпосередньо на практиці. В наступному році я буду розвиватись далі, в напрямках, які варті мого часу та уваги. Айті велике і все я не вивчу. Як і в решті сфер життя, я маю вибирати, які битви воювати.
Втім, навіть те, що я виріс з цього курсу, не завадило мені отримати задоволення від нього (і трохи поспати в останній день, коли я жахливо не виспався – як раз під пояснення незнайомого для мене матеріалу).
Схоже, що в моєму житті зараз настає період відносного спокою, коли у мене немає причин тривожитись через стабільність роботи і доходів, і я можу дозволити собі виділити більше часу на розвиток та розваги.
9. Свобода та ідеали
На моїй першій айтішній роботі мій колега Олександр часто мені казав: “Олексію, ти занадто кастомний”. І він був і досі є правий. Багато в чому я не погоджуюсь з загальноприйнятими стандартами та проторуваними стежками. Я свідомо відмовляюсь використовувати якісь “стандартні” налаштування та рішення, оскільки в більшості випадків вони вигідні тому, хто їх виставив, а не мені. З цього випливає моя нелюбов до Apple та їхнього підходу “It just works”, коли користувачеві пропонують зручний для 95% випадків інтерфейс та набір налаштувань, а для решти 5% потрібно залізти у підменю від підменю, поставити галочку, тощо-тощо-тощо.
І з огляду на це, я схильний вважати що переважно я прагну свободи. Більшої, ніж зазвичай. Більшої, ніж дають стандартні налаштування. Свободи не користуватись хмарними сервісами від великих корпорацій, які будують свій бізнес на збиранні даних про тебе. Свободи не мати справ з сусідами, марно намагаючись їх переконати що тобі потрібен сон.
Я прагну жити за містом. У власному будинку з великою ділянкою землі. Бути вільним будувати на своїй землі все, що мені заманеться. Робити його настільки кастомним, наскільки я хочу. Вирощувати буряки, помідори, часник, курей, котів, дітей та бороду. Спати і не спати тоді, коли хочеться мені, не залежачи від гівняних музичних смаків якихось дебілів поверхом нижче. Виходити голяка з дому, якщо мені так заманеться, і купатись у власному озері.
Так, певною мірою це бажання уникати проблем, замість їх вирішувати. Але що далі, то більше мені здається що не з усіма млинами потрібно воювати. Від деяких краще просто поїхати геть.
Я намагатимусь далі усвідомлювати свої ідеали і йти за ними. Не працювати на слизькі компанії, які роблять світ гіршим. Жити якомога більш незалежне життя і завжди мати тверду землю під ногами, на якій можна пережити будь-які негоди.
Я сів писати цей пост і писав, поки мені писалося. Схоже, що, забивши на дописування в цей блог, я назбирав цілу купу історій, якими хочу поділитись, тому вони з мене і течуть.
Що ж, після третьої сесії редагування, я, мабуть, готовий опублікувати пост.
Нехай мій і ваш 2025 принесе нам більше добрих новин.