Власне, про це будь який фільм на космічну тематику. Починаючи від Чужого і закінчуючи Ти – космос. До речі, вельми непоганий, фільм. Єдине що – я не був готовий до сумного кінця.

Еееенівей, про що це я?

Іноді я почуваю себе у космосі. Щодня я втрачаю, втрачаю, втрачаю. Час, гроші, енергію. Я живу своє звичне, розпорошене життя, де моя увага і мисленнєвий потік зайняті мільйоном речей одночасно, через що будь-що, чим я займаюсь виходить впівсили. Впівсраки.

Я не знаю, що з цим робити. Я ніколи не вмів жити заради якоїсь однієї великої Мети. Та й сама концепція такого життя для мене досить дика. А що як ця велика Мета виявиться безглуздою, а ти покладеш на неї роки свого життя?

Втім, до глибокої ночі __тупити__ в комп’ютер не набагато глуздіше.

Холодній порожнечі космосу байдуже на твоє “впівсраки”. Втім, на будь які сенси їй теж байдуже.